Останній обійм

Я ніколи не забуду той вечір. Бабуся стояла біля воріт і махала мені, а я навіть не вийшов

із машини — поспішав, був «дуже зайнятий». Вона щось кричала, але я увімкнув музику гучніше і поїхав.

Тиждень потому її не стало. Мені сказали, що вона весь той вечір сиділа на

лавці біля хати з баночкою варення в руках — «для тебе, внуче». І я досі не знаю,

що вона хотіла мені сказати. Може, щось важливе. Може,

просто «я тебе люблю». Я тепер завжди виходжу з машини. І завжди обіймаю тих,

хто чекає. Бо ніколи не знаєш, який обійм може стати останнім.